100 років боротьби за збереження природи Кінбурнської коси!
«Є сила, сильніша бомб і… крові, це – любов до рідного краю.
І потрібно побажати, щоб ця любов зберіглася в Україні й щоб ми всі разом
поклали всі сили для розвитку і розквіту Української культури»
проф. П.А. Тутковський, Київ, 1927 р.
З початку російсько-української війни і до цього часу Кінбурнська коса знаходиться в окупації та на лінії фронту. Війна не лише горе для людей, держави України, а й потужне потрясіння для природи та установ природно-заповідної справи.
15 жовтня регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» відзначає 31 річницю створення. До «дня народження» парку, хотілося б ще раз згадати історичні віхи заповідання цієї унікальної місцини та поміркувати над тим, що очікує природу коси та заповідні об’єкти розташовані на ній після нашої перемоги.
Символічно, що рівно 100 років назад, у 1923 р., вийшла книга «Сільськогосподарська зоологія» за авторства професора Олександра Браунера (м. Одеса), в якій йдеться про необхідність охорони птахів та риб Кінбурнської коси.
Професор О.О. Браунер (1857-1941 рр.) та його книга. Рис. М.В. Синиці
Стосовно полювання він пише наступне: «Цілий ряд місцевостей, де скупчуються птахи на перельотах, особливо осінньому, повинен бути вилучений з полювання. Сюди відноситься, наприклад, Кінбурнський півострів, де знищуються вальдшнепи на тій підставі, що це не місцева «дичина»; стосовно рибальства: «…необхідно заборонити лов риби з 1 березня по 1 червня на узмор’ї між мисом біля самого Очакова і хутором Покровським (на Кінбурнський косі) і між островом Березань і кінцівкою Кінбурнської коси для пропуску в лиман, Дніпро та Буг осетрів, оселедців і інших риб прямуючих з моря у ріки відкладати ікру».
Також він зазначав на необхідності заповідання низки територій розташованих переважно на півдні України, серед яких:
1. «Солонозерна казенооброчна статья на Кінбурнському півострові Дніпровського повіту Таврійської губернії (соляні озера, прісні озерця, піски, гайки з дуба і берези і північна рослинність» (наразі Солоноозерна ділянка Чорноморського заповідника поблизу с. Геройське.)
2. «Острова Довгий та інші в Ягорлицькій затоці Дніпровського повіту (місце гніздування корисних для сільського господарства чайок-мартинів і крячків)» (наразі території Чорноморського заповідника; о. Довгий розташований у межах Миколаївської області).
Схема міграційних шляхів птахів з книги О.О. Браунера (1923 р.)
Олександр Браунер був не лише науковцем, викладачем, а й опікувався охороною природи в нашому регіоні. У 1926 р. його призначено крайовим інспектором щойно створеної Державної природоохоронної інспекції. Інспекція слідкувала за виконанням «Положення про пам’ятники культури і природи» (прийнято 10.07.1926 р.).
*****
Тривалий час, принаймні до 1950-хх рр., Нижньодніпровські піски, однією з арен яких є Кінбурнський півострів (Кінбурнська коса), мали зовсім інший «суровий» вигляд. Зокрема не було масивів соснових та акацієвих насаджень та заростей маслинки вузьколистої. Відбувались піщані бурі котрі засипали піском й прилеглі придатні для землеробства території. Нечисленні природні гайки, в тому числі з дубами, вільхами та березами, страждали від випасу та вирубування, а на птахів проводилося безконтрольне цілорічного полювання та збиралися їх яйця. Це підтверджують поодинокі світлини та численні описи. Зараз нам важко уявити косу без лісу, а берег без маслинок.
Ландшафт Іванівської піщаної арени Нижньодніпровських пісків, 1928 р.
Майже 100 річна історія заповідання Кінбурнської коси має, як світлі, так і чорні смуги. Труднощі, з якими стикалися наші попередники та стикаються заповідні установи у наш час, досить схожі: це «земельні питання», конфлікти інтересів з місцевим населенням, господарниками і тому подібне; браконьєрство, недосконала законодавча база, не оформлені належним чином документи, слабке матеріально-технічне забезпечення, дефіцит кваліфікованих кадрів, погроми під час війн та інше.
Розглянемо коротко історичні віхи заповідання Кінбурнської коси по рокам.
1926 р.
З середини 1920-х рр. науковці почали активно піднімати питання щодо необхідності заповідання островів і кіс на узбережжі Чорного та Азовського морів. Під впливом цих виступів 26.02.1926 р. Наркомземом (НКЗ) було прийнято рішення про створення мисливських заказників, у тому числі на Кінбурнський косі, з 1.04.1926 р. по 1.10.1931 р.
1927 р.
Офіційно історія заповідання Кінбурнської коси починається з постанови Ради Народних комісарів УРСР (РНК УРСР) № 172 від 14.07.1927 року «Про утворення надморських заповідників на берегах Чорного та Азовського морів». Дату цієї постанови вважають датою створення Чорноморського біосферного заповідника Національної академії наук України. Хоча сам Чорноморський заповідник почав функціонувати як установа лише з 1933 р.
Зокрема, цією постановою заповідного статусу набули острови Довгий та Круглий з прилеглою кілометровою акваторією Ягорлицької та Тендрівської заток.
Типові ландшафти Нижньодніпровських пісків до заліснення – піщані кучугури та ковиловий степ
Перед заповідниками ставилися наступні завдання: 1. Збереження і охорона птахів, 2. вивчення фауни птахів в інтересах народного господарства, 3. збереження та вивчення фауни Чорного та Азовського морів і Сивашу, для як можливо доцільнішого їх використання. Спочатку база «заповідників» знаходилась у м. Скадовськ.
Лісовий гайок на Івано-Рибальчанській ділянці Чорноморського заповідника
1928 р.
Волижин ліс набув заповідного статусу відповідно до Постанови РНК УРСР від 19.07.1928 р. у складі «Піскового заповідника у пониззях Дніпра».
1929 р.
У 1929 р. Волижин ліс, як і інші ділянки Піскового заповідника, приєднано до Надморського заповідника.
Контору заповідника перенесено з м. Скадовськ до м. Гола Пристань.
Волижин ліс, 1983 р. Фото О. Кремка
1933 р.
До кінця 1932 р. Надморський заповідник знаходився у складі заповідника «Асканія-Нова», а з 1.01.1933 р. у віданні Чорноморського та Азово-Сиваського заповідників, за виключенням ділянки Буркути. У документах Чорноморського заповідника Волижин ліс згадується вперше лише у 1937 р., хоча заповідного статусу набув ще 1928 р.
Надморські та степові заповідники і сучасні природоохоронні території. Рис. О. Василюка
1958 р.
Рада Міністрів УССР розпорядженням № 946-р від 9.08.1958 р. передала Чорноморський державний заповідник у підпорядкування Академії наук УРСР.
Карти-схеми Чорноморського заповідника, 1965 та 1976 рр.
1972 р.
Рішенням Миколаївського облвиконкому від 21.07.1972 р. № 391 «Про віднесення пам’яток природи місцевого значення за категоріями відповідно до нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об’єктів», на площі 8200 га було створено заказник «Ягорлицька затока», в який увійшла акваторія затоки в межах Миколаївської області, що не входила до складу Чорноморського заповідника.
Пізніше цей заказник зник з списку заповідних об’єктів Миколаївської області, без вказівки причини.
1974 р.
РМ УРСР від 19.11.1974 р. № 500 на площі 30300 га, було створено орнітологічний заказник державного значення «Ягорлицький», який внесений до переліку заповідних об’єктів Херсонської області. До меж заказника також входять частково буферна (18620 га) та заповідна (11680 га) зони Чорноморського біосферного заповідника. Землекористувачем вказаний Чорноморський біосферний заповідник, а адміністративна належність – Херсонська область.
Віднесення його лише до території Херсонської області не вірно, оскільки частина затоки знаходиться у межах Миколаївської області. Створення цього заказника пояснює «зникнення» заказника «Ягорлицький».
1975 р.
У часи СРСР статус водно-болотних угідь міжнародного значення було надано чотирьом ВБУ України, серед яких і Ягорлицька затока.
1978 р.
На території Кінбурнської коси, на площі 22,6 га, рішенням виконкому Миколаївської обласної ради депутатів трудящих № 625 від 26.12.1978 р., створений заказник «Покровка», існування якого підтверджено рішенням Миколаївського облвиконкому від 23.10.1984 р. № 448 «Про мережу території та об’єктів природно-заповідного фонду області». Рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів від 12.03.1993 р. № 11 «О природно-заповедном фонде Николаевской области» його скасовано, як такий, що втратив значення (Втрачені об’єкти…, 2020).
З.О. Петровичу вдалося визначити місце розташування цього заказника, він розташовувався між с. Покровка (район Чимилівка) та Волижиним лісом і включав саги Дубинки. По суті, заказник виконував роль відтворювальної ділянки Кінбурнського державного мисливського господарства.
Природоохоронний рейд та посадка сосни на Кінбурнській косі, 1983 р. Фото О. Кремка
Президія Академії наук України Постановою № 538 від 25.11.1983 р. перетворила Чорноморський державний заповідник у біосферний.
Лісостепові ландшафти Нижньодніпровських пісків та Чорноморського заповідника
Стадо вселених оленів на Солоноозерній ділянці Чорноморського заповідника, 1965 р.
1985 р.
Чорноморський біосферний заповідник і, відповідно, його ділянки – Волижин ліс та о. Круглий і Довгий з прилягаючими акваторіями, включений до Світової мережі біосферних резерватів (сертифікат ЮНЕСКО від 15.02.1985 р.).
1992 р.
Рішенням Миколаївської обласної ради № 16 від 15.10.1992 р. створено регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Кінбурнська коса». Територія РЛП включає в себе Кінбурнський півострів та прилеглу кілометрову смугу акваторії Чорного моря, Дніпро-Бузького лиману та Ягорлицької затоки у межах Очаківського району Миколаївської області загальною площею 17890,2 га (з них 5631 га займає акваторія).
Парк є природоохоронною, рекреаційною, еколого-освітньою та науково-дослідною установою і створений з метою збереження, відтворення, раціонального використання природних комплексів Нижньодніпровських пісків, а саме: цілинних ділянок піщаного степу, водно-болотяних угідь, природних нерестовищ риб, місць гніздування, міграції та зимівлі птахів; збереження і відновлення видів рослин і тварин внесених в різноманітні охоронні списки.
1993 р.
Розпорядженням голови облдержадміністрації за № 385 від 5.08.1993 р. створено дирекцію РЛП «Кінбурнська коса».
Указом Президента України № 563/93 від 26.11.1993 р. «Про біосферні заповідники в Україні» існування Чорноморського біосферного заповідника підтверджено згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (прийнятий у 1992 р.).
1995 р.
Ягорлицьку затоку 23.11.1995 р. офіційно додано до переліку водно-болотних угідь визнаних Рамсарською конвенцією. Це конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів була підписана в 1971 р. у м. Рамсар (Іран). Станом на 2017 р. її підписали 169 країн.
Водно-болотне угіддя Ягорлицька затока
2000 р.
Міжнародною організацією Birdlife international Кінбурнська коса (UA063) та Ягорлицька і Тендрівська затоки (UA065) визнані як території важливої для охорони птахів (ІВА-території). Статус ІВА-території не прописаний у національному законодавстві. Але ця інформація використовувалась при визначені об’єктів Смарагдової мережі Європи.
Картка ІВА-території – Кінбурнський півострів на сайті Birdlife international
2005 р.
Відповідно Закону України «Про екологічну мереж» № 1864-IV який був прийнятий 24.06.2004 р. а набрав чинності 1.01.2005 р. через Кінбурнську косу з прилеглими акваторіями проходять широтні та меридіональні коридори екологічної мережі України міжнародного, національного та місцевого рівня.
Національна екологічна мережа України
2009 р.
В подальшому проводилась робота по створенню національного природного парку на Кінбурнській косі. Підготовлено обґрунтування для створення національного парку площею біля 40 тис. га під робочою назво «Кінбурнський», але парк вдалось створити лише на частині з пропонованих територій та акваторій.
Указом Президента України В. Ющенка № 1056/2009 від 19.12.2009 р. «Про створення національного природного парку «Білобережжя Святослава» – на площі 35223,15 гектара, з них 25000 га гектарів акваторій Дніпро-Бузького лиману, Ягорлицької затоки та прилеглої акваторії Чорного моря навколо Кінбурнського півострова створено Національний природний парк «Білобережжя Святослава».
Карта-схема проєктуємого НПП «Білобережжя Святослава» з робочою назвою «Кінбурнський»
2012 р.
Створено дирекцію НПП «Білобережжя Святослава». РЛП «Кінбурнська коса» доручено забезпечити збереження, охорону природних комплексів на ділянках РЛП, що не ввійшли до складу НПП. Ці ділянки не ввійшли до складу національного парку в зв’язку з непогодженням включення розпайованих земель рибоколгоспу «Свідомість», земель Покровської сільради, земель резерву, держземзапасу, акваторій прилягаючих до сіл та інших. А їх вилучення з природно-заповідного фонду проблематичне, оскільки вони не втратили природоохоронну цінність.
2016 р.
Кінбурнську косу Європейською агенцією довкілля включено до переліку Смарагдової мережі Європи у складі двох об’єктів – Національного природного парку «Білобережжя Святослава» та Кінбурнської коси у межах Миколаївської та Херсонської областей. До Смарагдової мережі також включено Чорноморський заповідник та Дніпро-Бузький лиман.
Смарагдові об’єкти – це такі території, на яких мешкають види тварин та розташовані оселища, що охороняються Бернською конвенцією «Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі», яка підписана в м. Берн, Швейцарія у 1979 р. Україна приєдналася до конвенції в 1996 р. Об’єкти Смарагдової мережі створюються без вилучення земель, і на них передбачається запровадження конкретних заходів, направлених на збереження місць мешкання рідкісних тварин, переважно птахів.
Для довідки - межі міжнародних природоохоронних об’єктів до цього часу не винесені в натуру, але на них діє режим охорони заповідних об’єктів.
Смарагдова мережа Європи охоплює Кінбурнську косу і прилеглі території і акваторії. Карта з сайту Української природоохоронної групи.
2019 р.
Вийшов Указ Президента України № 137/2019 від 11.04.2019 р. «Про зміну меж національного природного парку «Білобережжя Святослава». Згідно цього Указу НПП передано у постійне користування додатково 136,2 га земель державної власності, які входили з 1992 р. до складу РЛП «Кінбурнська коса».
Карта-схема заповідних об’єктів Кінбурнської коси станом на 2023 р.
2021 р.
Відповідно до адміністративної-територіальної реформи села Кінбурнської коси увійшли до Очаківської міської територіальної громади. З’явились нові виклики для природи Кінбурна та РЛП. На замовлення керівництва новоствореної громади розроблено Проєкти по розширенню меж всіх трьох сіл Кінбурнської коси (Покровки, Василівки та Покровського), які передбачали входження всієї території РЛП «Кінбурнська коса» та частково НПП «Білобережжя Святослава» до меж сіл і суттєве збільшення господарської, рекреаційної та іншої діяльності. Така перспектива для Кінбурнської коси суттєво суперечила природоохоронній цінності коси. Почався новий етап боротьби за збереження унікальних природних екосистем Кінбурна, до якого залучилась науковці, громадськість, частина депутатів Очаківської міської та Миколаївської обласної ради.
2022-2023 рр.
Розпочався «чорний» період для Кінбурнської коси. З початком війни Кінбурнська коса окупована та знаходиться на лінії фронту. Дотримання природоохоронного законодавства України вже тривалий час є неможливим. На початку війни деякий час працівники всіх трьох заповідних установ (РЛП, НПП та Чорноморського заповідника) мали змогу частково виконувати свою роботу. Більшість зусиль витрачалось на локалізацію та гасіння пожеж і загорань за активної участі лісівників та місцевих жителів. Далі це робити стало небезпечно й неможливо. По суті, пожежі стали безконтрольними та регулярними. Вирували вони і продовжують вирувати також і на Херсонській стороні, не обходячи заповідні ділянки Чорноморського заповідника та його мешканців.
У результаті ведення бойових дій в ході російсько-української війни за період з 24.02.2022 р. по 1.10.2023 р. лише у межах Миколаївської області зафіксовано 307 пожеж та загорань, які вразили площу 7184 га (59 % від загальної площі, при тому що на косі знаходиться близько 500 озер). Частина пожеж носить повторний характер, вражаючи одну й ту саму ділянку декілька разів.
Весь цей час коса потерпає від забруднення атмосферного повітря внаслідок обстрілів, вибухів та виникаючих пожеж в природних комплексах; забруднення та порушення ґрунтового покриву внаслідок вибухів та проїзду важкої військової техніки, забруднення водойм (море, лиман) паливно-мастильними та вибуховими матеріалами. Також військові дії та їх наслідки створюють потужний фактор турбування для тваринного світу, знищують їх оселища та самих тварин.
Крім того, у 2023 р. внаслідок підриву 6 червня греблі Каховської ГЕС відбулося короткочасне підтоплення орієнтовно 2530 га природних комплексів на узбережжі Дніпро-Бузького лиману, включаючи нерестові озера, Волижин ліс та, частково, сіл Василівка і Покровське.
Орієнтовна зона підтоплення Кінбурнської коси внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС визначені Є. Касьяновим (НПП «Білобережжя Святослава») на підставі супутникових знімків.
У найгіршому стані знаходиться Чорноморський біосферний заповідник. Він повністю в окупації та суттєво постраждав від пожеж і інших жахливих наслідків війни. Офіс заповідника знаходиться у м. Гола Пристань на березі Конки. У результаті затоплення, напевно, знищені колекції Музею природи заповідника, бібліотека та архіви, котрі збирались майже 90 років. Ці втрати є безцінними та не підлягають відновленню.
Дирекції РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» розташовані в м. Очаків, завдяки чому вдалось зберегти наукові й інші архіви, частково майно та колективи.
Що далі?
На це питання не може відповісти достеменно ніхто, тим паче війна триває…. Але все ж маємо деякі думки, виходячи з досвіду та логіки.
Після деокупації та розмінування території потрібно буде оцінити збитки завдані природі Кінбурнської коси, кожний квадратний метр якої має заповідний статус. Загалом територія коси умовно поділена на господарську, рекреаційну та заповідні зони, для кожної з яких Законом України прописані свої правила та обмеження.
З початку війни НПП «Білобережжя Святослава» проводиться фіксація пожеж та загорань на Кінбурнській косі за допомогою супутникових знімків для всіх заповідних об’єктів. Але для оцінки екологічних злочинів потрібно побачити їх та задокументувати згідно вимог законодавства. Далі будуть розроблятись та впроваджуватись у життя програми та заходи по відновленню оселищ тварин і рослин та рідкісних видів (допомога інших країн та / або репарації) в комплексі з відновленням інфраструктури громади.
Виникає питання: що буде з «горільником» на місцях соснових насаджень, адже майже весь ліс згорів? Корчувати дерева та пеньки забарно та й небезпечно (їх сотні тисяч а може й мільйон), тим паче, що потрібно «перекопати» великі площі пісків, що недопустимо або й заборонено для заповідних території.
Як показує досвід з «горільником», який утворився на Кінбурнській косі внаслідок великих пожеж у 2001-2002 рр. (знищено 1080 га лісу) не спиляні для господарських потреб горілі дерева з часом падають та утилізуються природним шляхом (грибами, лишайниками, комахами, кліщами). Процес природної переробки починається відразу після гинення дерева.
З часом, на місцях «горільників», у сприятливих місцях, переважно низинках, самосівом з’являться сосни та місцеві породи дерев і кущів, розростеться маслинка вузьколиста.
Що буде з грибницями? Вони збережуться місцями, але збирати білі та інші гриби фактично не буде де. Тим паче, хто дасть гарантію, що під час відвідування лісу грибник не натрапить на вибухонебезпечний предмет?
Водно-болотяна та степова рослинність відновиться протягом одного сезону. Орхідеї теж вціліють, за виключенням переораних транспортом ділянок. Природні гайки з берези, вільхи та верби теж поновляються. Можна очікувати відновлення чисельності деяких водних живих організмів у лиманах та морі, особливо об’єктів промислового та любительського лову. Чи вціліють могутні дуби у Волижиному лісі та урочищі Коменданське – спрогнозувати важко. З часом повернуться і птахи та інші тварини.
Кінбурнська коса – улюблене місце відпочинку та туризму. Можна очікувати, що будуть розміновані в першу чергу, окрім сіл та доріг, – Кінбурнська стрілка та ділянки морського узбережжя, які традиційно використовувались для відпочинку. Але виникає питання: чи не принесе море вибухонебезпечні предмети до берегу після чергового шторму?
Безперечно одне, такою як раніше Кінбурнська коса вже не буде!
Узбережжя Кінбурнської стрілки. Фото І. Моісєєва
Сподіваємось, що по закінченню війни, сонце, вітер та вода з часом загоять воєнні рани Кінбурна, природна рослинність та тваринний світ поступово відновляться, а заповідні установи, громада, країни-партнери України та міжнародні фонди й громадські природоохоронні організації їй у цьому допоможуть. Нажаль, наслідки війни ще довго будуть даватись взнаки.
Костянтин РЕДІНОВ
Старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава»
Використано матеріали В. Борейка, О. Василюка, О. Кремка, З. Петровича, К. Редінова,
колишніх та нинішніх співробітників Чорноморського заповідника;
РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» та з інших джерел.