Кінбурн - чи, може, Гілея?
Старожили Покровки розповідають, а їм діди їх передавали, що на Кінбурні стояли колись дрімучі праліси. В сиву давнину скіфи-землероби вважали цю землю священною. Вони приходили сюди та проводили свої обряди аби задобрити духів, щоб ті поблажливо дали гарний врожай наступного року. Про це свідчать знайдені на Кінбурні реліквії, що датуються ще VII століттям до нашої ери. І древні греки не оминули це місце: ходили сюди не тільки полювати, а й поклонятись Богам. До сьогодні збереглися свідчення ритуалу, як греки розводили велитеньські багаття розміром 300 на 300 метрів, та осяяні вогнем вимолювали собі усілякі блага.
V століттям до нашої ери датуються письмова згадка Кінбурну. Геродот писав, що як перетнеш Борисфен (Чорне море), то втрапиш ти на землі вкриті густим лісом - Гілею. Саме тут, за словами батька історії, починалася земля наших предків — скіфів.
Дуб у Волижиному лісі, вік якого оцінюють приблизно в 700 років.
Сьогодні мало залишилося від того стародавнього священного лісу. Лише кілька невеличких ділянок занурюють нас назад в тисячолітню історію. Є кілька легенд, куди ж подівся той ліс: дехто стверджує, що імператорка Катерина ІІ наказала вирубати цей ліс, аби збудувати флот. Та є й більш прагматичні теорії, пов’язані з природніми змінами екосистеми регіону.
Джерело: Кінбурн: територія вільних
Газета «Очаівський тиждень» №115 от 20.01.2022 г.