Коли з’явилися шпаківні на Очаківщині?
Традиція приваблювати птахів до людського житла шляхом виготовлення штучних гніздівель має понад 800-річну історію, яка дещо різниться в країнах Європи і Азії. Спочатку у Східній Європі будиночки для птахів робили з практичною ціллю. Пташенят вживали в їжу бідні верстви населення. Значно пізніше шпаківні почали розвішувати з естетичною ціллю, в очікуванні приходу весни та розквіту життя.
Шпак біля шпаківні. Фото А. Міськова
Деякі дерев’яні шпаківні були витворами мистецтва, з різьбленими візерунками та іншими прикрасами. Робили шпаківні також з випеченої глини, кори дерев та дерев’яних колод, останні інколи у вигляді різьблених фігур.
На території Туреччини на багатьох будівлях є цілі містечка для птахів – елементами архітектури. Відомі вони принаймні з початку 1200-х рр. В них оселяються звичайні шпаки, горобці, сизі голуби та деякі інші пернаті.
Палаци для птахів на будівлях у Туреччині. Скріншот з сайту Культурология
Достеменно не відомо, коли шпаківні почали вивішувати для того, щоб милуватися співом шпаків та радіти приходу весни. Професор – орнітолог Г. Дементьєв досліджуючи історію виникнення шпаківні, знайшов у старовинному трактаті «Про птахів Оліни», надрукованому в Римі в 1622 р., зображення шпака і глиняної шпаківні поруч. Фламандські шпаківні були з обпаленої глини, в формі глечика, плоского з однієї сторони, з отвором для виймання пташенят рукою.
Офіційно вважається, що шпаківню придумав німецький зоолог Глогер у 1858 р., що не відповідає дійсності. Є відомості, що на теренах України та Московії будиночки для птахів (шпаківні) почали виготовляти принаймні з початку 1700-х рр.
З нагоди «Міжнародного дня зустрічі птахів», який відзначається 1 квітня, розповімо про традицію розвішувати штучні гніздівлі для шпаків та інших пернатих саме на Очаківщині.
Міжнародний день зустрічі птахів
Першу згадку про будиночки для шпаків у нашій місцині ми знайшли в праці зоолога К. Кесслера. У 1858 р. він приїжджав вивчати рибні промисли в Дніпро-Бузькому лимані та на Кінбурнській косі і квартирував у м. Очаків у купця Л. Соловйова. В садибі останнього було вивішено багато шпаківень, в яких жили шпаки і горобці.
Шпак звичайний – топовий мешканець шпаківень
З початку – середини ХХ ст. вивішування штучних гніздівель, крім естетичної цілі набуло практичного значення. Науковці і лісівники вивішували їх у штучних та природних лісах, гайках, полезахисних лісосмугах з ціллю приваблювання корисних птахів, в першу чергу великих синиць, для боротьби з комахами-шкідниками. Особливого розмаху ця робота набула в степовій зоні, бідній на лісонасадження та лісових птахів.
З 1950-х рр. до неї почали масово залучати учнівську молодь, в тому числі і з метою екологічного виховання. Розквіту набуло свято «День зустрічі птахів» .
Синиця велика – бажаний мешканець штучних гніздівель
На Кінбурнській косі у Волижиному лісі та на прилеглих лісостепових ділянках Чорноморського заповідника штучні гніздівлі вперше були вивішені восени 1952 р. Зокрема у Волижиному лісі було розвішано 20 шпаківень та 30 синичників, а в наступному році додатково розвішано 38 штучних гніздівель з бутилкоподібних гарбузів.
Штучні гніздівлі з дошок та бутилкоподібних гарбузів, які розвішували у Волижиному лісі в 1950-х рр. Рис. С. Семенова, 1958 р.
Вивішування цих будиночків мало на меті зменшити дефіцит природних дупел і привабити на гніздування птахів – дуплогніздників. Паралельно вивчалося їх живлення. В цих штучних гніздівлях охоче оселялися, крім звичайних шпаків та великих синиць і польові горобці.
Польові горобці – звичайні мешканці шпаківень
Все було добре, але штучні гніздівлі почали регулярно відвідувати сарматські полози, зводячи нанівець успішність гніздування птахів. Деякі особини відвідували шпаківні цілеспрямовано в пошуках здобичі.
Сарматський полоз оглядає шпаківні на Кінбурнській косі. Фото Т. Ардамацької, 1958 р.
Науковці почали проводити експерименти по захисту штучних гніздівель від полозів – умілих дереволазів. Зокрема вивішували гніздівлі на дроті натягнутому між деревами. Це допомагало до 1958 р., доки полози не навчилися переміщуватись навіть по дроту.
Розміщення шпаківень на дроті для захисту від полозів. Фото фахівців Чорноморського заповідника (1968 р.).
До речі, сарматський полоз зараз внесений до Червоної книги України, а в ті часи був рядовим видом.
Сарматський полоз – вид Червоної книги України. Фото П. Панченка.
У наступні роки шпаківні та синичники розвішувались не лише на косі, а в м. Очаків та селах. Значною мірою в цьому приймали участь вихованці дитячих садків, школярі та їх родини. Традиція виготовляти та розвішувати штучні будиночки для птахів зберіглася до нашого часу та активно підтримується регіональним ландшафтним парком «Кінбурнська коса»
Зустрічаємо пернатих друзів. м. Очаків. Фото з архіву РЛП «Кінбурнська коса»
Частину штучних гніздівель, виготовлених дітьми та дорослими, жителями м. Очаків було переправлено на Кінбурнська косу та розвішано в урочищі Ковалівська сага та інших гайках. Деякі з цих гніздівель, окрім шпаків, займали великі та блакитні синиці і польові горобці.
Синиця блакитна також оселяється в штучних гніздівлях на Кінбурнській косі
Окремі господарі справедливо звинувачують шпаків у поїданні ягід черешні та вишні і інших культурних рослин. Тому не бачать необхідності виготовляти для них шпаківні. Це їх право, але можна виготовити синичники. У чому принципова різниця шпаківні від синичника? В останнього льоток має бути діаметром 3-3,5 см і не більше. Шпак завдяки своїм розмірам туди просто не може потрапити. В синичниках охоче поселяються і польові горобці. З мережі інтернет можна дізнатися не лише про те, як зробити шпаківню чи синичник, а й про те, як його правильно повішати та захистити від котів і інших хижаків.
Великі синиці й польові горобці вигодовують пташенят тваринною їжею, в тому числі комахами – шкідниками, тому є нашими помічниками. До речі, звичайні шпаки, великі та блакитні синиці і польові горобці зазвичай мають два виводки протягом одного сезону розмноження.
Синиця за добу з’їдає стільки ж комах – скільки важить сама. Рис. К. Благосклонова.
Природоохоронну роботу по приваблюванню птахів-дуплогніздників у населені пункти, лісонасадження та природні біотопи Кінбурнської коси та Очаківщини буде продовжено після нашої ПЕРЕМОГИ. А зараз можна спостерігати за мешканцями існуючих шпаківень та синичників.
Костянтин РЕДІНОВ,
науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса»
та НПП «Білобережжя Святослава»
Використано матеріали з публікацій
Т. Ардамацької, К. Благосклонова,
Г. Дементьєва, С. Семенова та інших джерел.