Одеські персоналії в Очакові дев`яностих. (Частина 4)
Ігор Миколаєвич Шкляєв
Корінний одесит, кандидат історичних наук, доцент. До складу виїзної бригади включений від історичного факультету і таким чином був одним з трьох представників гуманітарних дисциплін в її складі. В Очакові з осені 1995 року, впродовж всього терміну існування ліцею входив до складу його викладачів. З кінця дев´яностих очолив ліцейну кафедру гуманітарних дисциплін.
Після закінчення школи Ігор два роки провчився на фізичному факультеті Одеського університету. Однак, як він говорив, відчувши, що не в своїй тарілці залишив навчання. Два роки строкової військової служби провів в Бурятії. Повернувшись до Одеси вступив на історичний факультет після закінчення якого залишився в університеті.
Перебуваючи в Очакові влітку 2021 року я зустрів одну з випускниць ліцею (Яна Бойко). Відбулася традиційна в таких випадках розмова. Запам´яталась її фраза «Шкляева мы слушали с открытыми ртами». Це мене аж ніяк не здивувало, оскільки частенько ми теж всією, інколи майже всією, бригадою слухали його очаківськими вечорами так, як сказала випускниця. Але почути такий відгук було приємно.
Ігор Миколайович окрім викладацької діяльності вів, як і решта членів виїзної бригади, активну науково-дослідну роботу, щоліта організовував археологічні експедиції в Крим, в яких активну участь приймали також студенти. Багато працював в архівах Москви, Петербурга і, звичайно, України. В ліцеї читав декілька спеціальних курсів в залежності від віку слухачів. Окрім історії України і всесвітньої історії для старших ліцеїстів викладав авторські курси історії ВЧК та історичного краєзнавства. Також висвітлював події 1905-1920 років в Одесі і південному регіоні, не оминувши, звичайно, Очаків. Саме невідомі широкому колу деталі подій на броненосці «Потьомкін», маловідома діяльність денікінського розвідувального апарату в Одесі і регіоні (організація «Азбука»), жахаюча і теж маловідома історія найкривавішої в Україні Одеської губЧК робили його лекції ліцеїстам і наш вечірній «лекторій Шкляєва» неповторними.
Інколи і зараз я в черговий раз перечитую його книги з автографом автора, що присвячені цій тематиці. А «История Одесской губЧК» взагалі стала свого роду шлягером. Він також написав історичні коментарі «Одесская губЧК как орган внесудебной репрессии» та «Белогвардейская агентура, шпионаж и разведка на юге Украины» до зібрання творів В.Шульгіна, М.Бригіна, Катаєва та Буніна, що вийшло в Одесі в 2000-2001 роках.
Ігор вів себе завжди дуже стримано, навіть в жвавих суперечках. Не пам´ятаю щоб він генерував теми, але завжди його думка звучала зважено і переконливо, а жарти смішно. Він володів вродженим одеським гумором який, можна сказати переслідував його. Ось приклад. Так вийшло, що відразу після занять майже щодня ми з ним дозволяли собі чашечку кофе. Для цього хвилин на 30-40 заходили в одне й те ж кафе (за рогом магазину Kodak навпроти колишнього Будинку побуту, назву вже не пам´ятаю). Одного разу випадково ми застали там Миколу Івановича Дено, який був моїм приятелем. Ми запросили його за столик. І якось не помітно розмова перейшла на історичну тему, щось пов´язане з царською Росією і царями. Дено задав якесь питання. Відповідь Шкляєва не зовсім його задовольнила, він почав задавати уточнюючі питання по царях різних часів. Справа звелась до того, що Ігор Миколаєвич почав впевнено, не кваплячись, лекторським тоном перераховувати на пам´ять в хронологічному порядку всіх царів починаючи від московського князівста до Миколи другого вказуючи їх титул, повне ім´я, дати (не роки, а саме дати!) народження і сходження на трон, а також дати припинення царювання і смерті. При цьому регенти теж перераховувались. Спочатку я слухав це серйозно, потім мені стало смішно, потім почав посміхатися Микола Іванович, потім я помітив, що прислухаються відвідувачі за сусідніми столиками, які врешті решт теж почали сміятися і їх сміх вилився в стримані, але дружні аплодисменти. На цьому наш coffee break закінчився і ми швиденько вийшли.
Можна навести інші історії, не менш комічні, але формат нарису на це не розрахований. Скажемо лише, що в відгуках про викладачів університету в інтернеті повно захоплюючих студентських відгуків про Ігоря, а одна студентка назвала його зірочкою істфака.
Аркадій Олександрович Кореновський
Народився і виріс в Доманівському районі Миколаївської області, випускник Одеського мехмату 1977 року. Кандидат фізико-математичних наук, доцент. Сфера наукових інтересів - квазілінійні неавтономні системи диференціальних рівнянь. В університетській виїзній бригаді, як і Б.Й.Цуканов, представляв інститут математики, економіки і механіки. В Очакові з часу відкриття ліцею.
Надзвичайно відповідальна і працелюбна людина. Під час університетських тижнів – майже всі вечори в роботі. Йому дісталась досить важка частина роботи – задачі підвищеної складності з математики, робота над типовими помилками абітурієнтів на вступних іспитах, рівняння, нерівності і задачі нестандартних типів або такі, на які виділяється мало часу в програмі. Для більш здібних учнів, на скільки це було можливо, одночасно виконував і роль тренера з олімпіадної математики. В залежності від того, як пішли справи в класі інколи доводилось знаходити час на підбір завдань під конкретну ситуацію. Не менше 2-3 вечорів впродовж університетського тижня тратив на перевірку стосів робіт ліцеїстів. Часто ця перевірка перемежовувалася з паралельною участю в усьому тому, що в цей час відбувалося в гуртожитку: різноманітні дискусії, нечасті зустрічі рідкісних гостей з числа вже очаківських знайомих ( інколи серед них був і мер міста), розповіді Шкляєва, Шевчука, Цуканова та й самого Аркадія врешті-решт. Було й так, що частина бригади виходила в місто даючи таким чином Аркадію зосередитись. Він був завантажений більше за інших головним чином через велику кількість письмових робіт. В мене збереглось фото де А.О. Кореновський сидячи на ліжку тримає на колінах пачку робіт ліцеїстів під час їх перевірки. Він сприймав своє навантаження абсолютно спокійно, як на мене йому навіть подобалося працювати. Але виходило так, що при всьому цьому Аркадій Олександрович не пропустив жодної екскурсії які для бригади організовували наші шефи (в/ч А-2637) та Г.Ф.Крикун, жодного святкування якоїсь події, наприклад, Дня народження когось з колег/знайомих в гуртожитку чи то навіть в якомусь барі (як правило це був «Грот»).
В характері Аркадія було щось схоже з О.В.Флорко – та ж вроджена скромність, величезна увага до учнів, доброзичливість. Хіба що його мовчазна зосередженість здавалася більш суворою. Та насправді це було не так. Він охоче, чемно хоча і стримано спілкувався з людьми.
Пам´ятаю декілька випадків коли чиясь репліка на ту чи іншу тему (наукову, політичну, історичну, педагогічну і т.д.) визивала бурхливу реакцію Аркадія Олександровича. Тоді він досить жваво, інколи емоційно реагував і часто це служило початком цілої дискусії на досить тривалий час . Якось не помітно в неї втягувались всі.
Ми з Аркадієм Олександровичем спілкувались здебільшого в Одесі, під час моїх візитів до університету, хоча знаходили таку можливість і в Очакові.
Можу з впевненістю сказати, його авторитет як фахівця і високопорядної людини був беззаперечним в ліцеї і серед університетських колег. Від себе можу лише додати: прекрасна людина, відповідальна (згадайте хоча б епізод на Очаківському повороті), закохана в світ і свою науку.
Когда Одесские джентельмены снимают шарфики…
Настав час згадати візит до Очаківського ліцею команди знаменитих Одеських джентельменів і їх капітана Святослава Борисовича Пілішенка в 1996 році (в сучасній російській транскрипції зустрічається Светослав Борисович Пелишенко) .
Читачі біль старші пам´ятають, що клуб Одеських джентельменів виріс з команди КВК (КВН) Одеського університету яка стала чемпіоном СРСР в 1987 році. Ядро цієї команди складали викладачі університету, а її капітаном (в клубі джентельменів сер капітан) був випускник фізичного факультету, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри теоретичної фізики Святослав Пілішенко. Ми познайомились восени 1994 року, Слава тоді вже був відомим шоуменом. Більше того, тоді вже формувався новий склад джентельменів оскільки більшість першого набору вже роз´їзжалась по закордонню. Та й сам Святослав Борисович, ще будучи доцентом університету вже співпрацював з російським телебаченням. Впродовж періоду створення ліцею ми не спілкувалися від слова зовсім – кожен був зайнятий своїми справами.
Коли ж ліцею виповнився рік виникла ідея запросити в честь річниці до виступу команду джентельменів на чолі з сером капітаном. Оскільки влітку це організовувати не мало сенсу вирішили сумістити візит зі святкуванням Дня працівника освіти. Остаточно ми це обговорили з Святославом коли влітку 1996 року познайомились з членами родин один одного під час його відпочинку на Лагерній косі.
Після початку навчального року я звернувся до мерії з проханням допогти організувати гастролі джентельменів в ліцеї. Ю.М. Іщенко охоче погодився, але запропонував організувати виступ в залі міськвиконкому для вчителів всього міста, адже професійне свято. Його логіка була більш ніж переконливою, та й аудиторія для джентельменів більша. Так і домовилися.
При наступній зустрічі ми з Святославом Борисовичем домовились, що вони виступлять спочатку в міськвиконкомі, а потім в ліцеї, оскільки ліцей буде зайнятий приготуванням святкового столу і на виступ до міськвиконкому не потрапляє. Забігаючи наперед скажу, що виступ відбувся лише в міськвиконкомі, але про це нижче.
І ось ми в дорозі до Очакова. Поки доїхали я вже нареготався так, ніби побував на трьох виступах. Чого варта лише підготовка привітання яке вони готували спеціально для цього виступу, експромтом, поки їхали з Одеси. Спочатку задали купу питань про Очаків, про мера, спитали його прізвище, ім´я та по батькові, спитали чи в історичному районі знаходиться мерія і багато чого іншого. Я чесно відповів на запитання, чомусь згадалось що колись біля нинішньої мерії був храм. Зараз важко згадати все, але один фрагмент привітання пов´язаний з порівнянням мера Москви Юрія Михайловича Лужкова з мером Очакова Юрієм Михайловичем Іщенком запам´ятався ( в деталі вдаватися не будемо). Виступ перед педагогами міста пройшов на ура.
Далі згідно з домовленістю передбачалося, що хлопці вдягнуть свої білі шарфики і ми пройдемо центральними вулицями до ліцею. Доки я дзвонив в ліцей з приймальної та обговорював подальші дії з Юрієм Михайловичем джентельмени мали перевдягтися в малому залі. Вони дійсно перевдяглися, але не в шарфики з бантами, а в свитера та джинси. На моє здивоване запитання «Чому?» і зауваження, що так вони не схожі на звичний образ Одеського джентельмена сер Зубов стомлено зауважив: «Когда Одесские джентельмены снимают шарфики они становятся похожими на Очаковских наркоманов.» Хлопці дійсно виглядали стомленими, тим більше з´ясувалося що перед виїздом до Очакова у них вже був виступ в Одесі. З цієї причини вони відмовилися виступити в ліцеї. Сер капітан чесно звернувся до працівників ліцею, поздоровив з річницею, вибачився і сказав що «караул устал». Мені було не приємно перед працівниками ліцею, але я відчував, що вони все розуміють. Святковий вечір пройшов нормально, були веселощі і танці, хоча не обійшлося і без прикрих пригод. При цьому джентельмени зауважили, що на це сили є, адже це не сценічні номери, які приїлися. Ось пара афоризмів які запам´яталися з того вечора. « Объявление: Продается под снос первый этаж двухэтажного дома.», «Нужно ли платить партвзносы с получаемых взяток? Не обязательно. Задолженость погашается автоматически в момент конфискации.» Рано вранці джентельмени від´їхали до Одеси.
Що стосується Одеських персоналій в Очакові дев´яностих – нашої головної теми – то я не можу зараз по пам´яті перерахувати персонально весь склад групи. Пам´ятаю лише сера Зубова за його знамените порівняння Одеських джентельменів і Очаківських наркоманів та, звичайно, сера капітана, тобто Святослава Борисовича. Втім, якщо збереглася без купюр ліцейна книга відгуків відвідувачів ( я називав її Червоною книгою за колір палітурки ) там є автограф кожного з присутніх тоді джентельменів.
Незабаром після цього, здається менше ніж через рік, Святослав переїхав на роботу до Москви і зараз проживає, наскільки мені відомо, в Росії. Там він став одним з авторів відомого «Городка» (актори Юрій Стоянов, Ілля Олійник), сценаристом семи серіалів в тому числі «Моя прекрасная няня», «Господа-товарищи». Отримав премію ТЭФИ.
Знаменита фраза Святослава «Если ты поступил на физфак, ты правильно поступил» сьогодні є девізом фізичного факультету Одеського університету.
В. Усіченко
Газета “Чорноморська зірка” №48 від 17.12.2021 р.