Одеські персоналії в Очакові дев'яностих. (Частина2)
Згадаймо двох професорів, які стояли у самих джерел очаківського ліцею — В. Г. Шевчука та О. В. Флорко. Без них багато речей були б просто неможливими. Вони виконали колосальну роботу.
Володимир Гаврилович Шевчук
Володимир Гаврилович є уроженцем Херсонщини, доктор фізико-математичних наук, професор, член наукової ради при Академії інженерних наук України, член Combustion Institute of the USA. Відомий фахівець в галузі фізики горіння та вибуху. Незмінний заступник директора ліцею, фактично був постійним представником ліцею в університеті. Представляв університет в міськвиконкомі і органах управління освітою. Був лідером невеличкої спочатку групи добровольців хто сміливо поринув в проведення експерименту по створенню ліцею.
Блискуче координував роботу науково-педагогічних працівників університету при організації викладання недержавного компоненту, спланував його структуру ( близько трьох десятків спеціальних курсів). Особисто розробив один з перших в країні курс синергетики. Гадаю не помилюсь якщо скажу, що практичні витоки університетського курсу синергетики починаються з очаківських ліцейних класів.
Пригадую як в одному з перших своїх приїздів до Очакова для читання курсів в рамках експерименту (ліцейні класи на базі СШ №4 та Дитячо-юнацького центру, осінь 1993) Володимир Гаврилович демонстрував коливальну реакцію Білоусова-Жаботинського з використанням ним особисто привезених необхідних реактивів. Треба сказати, що це далеко не тривіальна хімічна реакція. Ще якісь сімдесят років тому багато наукових світил вважали її неможливою (більше дивіться в Google). Яскраво запам'яталися перші враження, ефект від її демонстрації в школі професором. Причому ефект не тільки від реакції, це був один з штрихів нового підходу, пожвавлення і інтенсифікації навчального процесу, переосмислення самої його динаміки яку і сьогодні гостро відчуває Володимир Гаврилович. Так ось, за моїми спостереженнями вже тоді він формував концепцію нового курсу, адже вказана реакція є проявом теорії самоорганізації складних систем, а це і є синергетика. В доступній формі і систематизовано вона почала читатися вже в ліцеї і була представлена у нас на I Всеукраїнській літній школі ISSEP влітку 1997 року, де Володимир Гаврилович був в числі відібраних фондом «Відродження» тренерів. І вже після цього спеціальний курс синергетики, оснащений сучасним математичним апаратом, з'явився на одному з старших курсів фізичного факультету.
Добре памятаю нашу першу зустріч. В моїй присутності декан фізичного університету Чемересюк Г.Г. обговорював з колегами кандидатуру на заміну вже серйозно хворому І.С.Шестаці. При обговоренні було окремо підкреслено необхідність взаємодії з місцевою владою, було навіть вжите слово дипломатія. Всі дуже швидко зійшлися на кандидатурі Володимира Гавриловича. Зайшовши після лекції до кабінету декана, він все уважно вислухав, трохи задумався і з якоюсь впевненістю, що передалась і мені погодився. Так ми познайомилися 28 років тому. Після цього ми декілька підготовчих зустрічей провели в Одесі, а вже десь через місяць Шевчук вперше прибув до Очакова. Інфраструктури ніякої ще не було, зупинився він попервах у Андрія Медвєдєва з яким у них в подальшому склалися приятельські стосунки. Медвєдєв в той час був директором вже неіснуючої нині фабрики «Чайка» . Саме фабрика стала другим після Дитячо-юнацького центру штабом експерименту, свого роду його back office і в ряді випадків це відіграло свою позитивну роль (про це пізніше). Можливо це був перший штрих підтримки починання з боку Очакова.
Дуже скоро я мав змогу переконатися, що Володимир Гаврилович користується авторитетом серед інтелігенції Одеси і в деяких бізнесових колах, діяльність яких так чи інакше перетинається з його діяльністю.
Одного разу я не застав Володимира Гавриловича в деканаті фізичного факультету на Пастера, оскільки про зустріч ми не домовлялися. Мені сказали, що він зараз в інституті фізики горіння, а це на Довженка, на іншому краю міста. На шляху до головного корпусу вирішив все ж зателефонувати йому в інститут. Смартфонів тоді не було, тому зайшов до офісу представництва американської компанії Computel, Inc. і попросив дозволу зателефонувати. Коли я пояснював черговому кого саме прошу запросити до телефону, мимо якраз проходив директор представництва Анатолій Безродних. Почувши прізвище, Анатолій Костянтинович став уточнювати якого саме Шевчука я маю на увазі. Коли ж з'ясувалося, що ми говоримо про одну й ту ж особу, він жартома зазначив : «Одесса – большая деревня», і вже цілком серйозно запропонував познайомитись, попросив передати вітання Володимиру Гавриловичу і запропонував, в разі потреби, допомогу компанії. Завдяки авторитету Володимира Гавриловича цей, здавалося б випадковий епізод, став важливим в плані становлення інфраструктури ліцею. Адже ми скористалися методичною підтримкою Computel, Inc. при підготовці проекту з інформатизації і участі в серйозному конкурсі. Компанія допомогла нам зібрати необхідну для проекту інформацію в США, а Анатолій Костянтинович разом з проректором по інформатизації В. Д. Руссовим були нашими консультантами і опонентами на попередньому захисті проекту в Очакові. Після цього компанія надала нам рекомендаційні листи на адресу Міжнародного фонду «Відродження». В результаті ліцей безкоштовно отримав 12 робочих станцій в мережі, сервер, ліцензійне програмне забезпечення.
Можна привести ще декілька подібних епізодів, але хочу зазначити, що впродовж всієї моєї каденції Шевчук залишався в епіцентрі життя ліцею, прекрасно організовував взаємодію з університетом і в якомусь сенсі навіть жив на два міста, оскільки в ліцеї бував не лише під час університетських тижнів, а при будь-якій необхідності. Тому інтеграція університету та ліцею була дуже тісною не на словах, а на ділі. Навіть свій виступ на відкритті ліцею він почав зі слів «Дорогі земляки!». Я часто бував в університеті, а він в ліцеї і це було продуктивно.
Насправді «очаківських» турбот у нього була маса. Впродовж навчального року з деканами напрацьовувалися квоти для вступу випускників ліцею. Окрім того відбувалися організація захисту курсових робіт, формування бригади на читання лекцій та спільні заходи найрізноманітнішого характеру, котрих було немало. Тому регулярно ми з Володимиром Гавриловичем відвідували деканів, ректорат, інколи разом з мером міста Ю.М.Іщенком. Часто ці зустрічі попередньо були добре підготовлені Шевчуком. Багато питань успішно вирішувалися саме тому, що Шевчук мав належний авторитет в ректораті.
Окремо хочу зазначити, що Юрій Михайлович Іщенко, у якого склалися приязні стосунки з Володимиром Гавриловичем, не менше разу на рік приймав участь в таких відвідуваннях, зустрічався з деканами, ректором, цікавився успіхами очаківців (до речі, ректор В.А.Сминтина чи не єдиний академік серед почесних мешканців Очакова). При випадкових зустрічах в університеті наші випускники не приховували свого здивування присутністю мера. Участь керівництва міста в особі мера відігравала фундаментальну роль в стосунках з університетом і наших успіхах.
Характерна риса Шевчука – відсутність будь-якої показушності, тільки фактаж, зважені пропозиції. Коли в 2001 році до ліцею завітав кореспондент галузевого щотижневика «Освіта» (орган Міністерства освіти України) Володимир Гаврилович в розмовах з ним наполягав на обв'язковому висвітленні на нашому прикладі проблем провінційних ліцеїв на місцях, а не лише успіхів. І коли він побачив на шпальтах відомчої газети хоча і правдивий, але відверто безхмарний матеріал то з сумом назвав його панегіриком.
Стаття про Володимира Гавриловича включена також в збірник статей «Золоті імена на ниві освіти» авторства Г.Ф.Крикун, що присвячений освітянам Очаківщини.
І на завершення. Нещодавно в зв'язку з 25 річчям відкриття ліцею Шевчук зателефонував Юрію Михайловичу і подякував за підтримку в ті роки.
Олександр Володимирович Флорко
Один з найближчих соратників і друзів В.Г. Шевчука, доктор фізико-математичних наук, професор. В Очакові з 1993 року, з перших днів існування ліцейних класів. Розпочав роботу по становленню ліцею одночасно з Шевчуком. На жаль сьогодні його немає з нами.
Особисто мене вражала його непоказна інтелігентність, він весь світився доброзичливістю і при цьому весь час була помітна якась філософська задумчивість. Відразу було видно, що людина дуже скромна. В силу цього за відносно недовгий час спілкування з ним мені особисто майже нічого не вдалося дізнатися з його біографії. Лише одного разу він розповів про куріння в дитинстві, коли побачивши директора чи то дитбудинку чи інтернату (точно не пам'ятаю) де він навчався, юний Сашко сховав недопалок в кулак і засунув руку до кишені. Директор це помітив і затіяв надзвичайно довгу і дружелюбну розмову доки з кишені не повалив дим.
Його любили всі: колеги по університету, студенти, очаківські викладачі ліцею, наша ліцейна дітвора. По іншому просто не могло бути в силу його характеру. Дуже швидко знаменитий маятник Фуко в ліцеї став маятником Флорко.
З моменту відкриття ліцею в 1995 році він був завідувачем ліцейної кафедри природничо-наукових дисциплін, переймався тематикою курсових робіт. В заняття вкладав душу, викладався, що називається, на повну. В своєму спецкурсі намагався на доступному рівні продемонструвати основні прийоми математичного моделювання природних явищ. Працював, як він говорив, з запасом, не боявся трохи ускладнити задачу. Добре пам'ятаю як на першому університетському тижні в групі IV курсу ліцею (осінь 1995) він виділив здібного ліцеїста. Це був Сергій Саєнко. Флорко запропонував йому в якості заліку за університетський тиждень змоделювати на комп'ютері якесь не дуже просте для школяра фізичне явище. Ввечері Олексадр Володимирович пожалкував про надмірну складність задачі, його бентежило те, що потрібно було розкласти коливання на гармоніки, хоча він і пояснив стисло як це робиться. Треба було бачити його справжню радість коли буквально наступного вечора він розповідав, що Сергій на своєму домашньому Sinclair Z-80 , а точніше ZX Spectrum за добу виконав залікове завдання. Він вмів радіти успіхам учнів.
Але цей епізод примітний ще й тим, що показує рівень педагогічної інтуіції Олексадра Володимировича, того, що часто називають просто чуйкою. Справа в тому, що наскільки мені відомо в подальшому Сергій в аспірантурі займався саме математичним моделюванням.
Олександр Володимирович як на мене не вмів кривити душею. Можливо саме тому нам відомі і моменти його розчарувань, а не тільки радості за учнів. Як я вже говорив Флорко розпочав свою участь в експерименті на базі ліцейних класів одночасно з Шевчуком. В один з перших приїздів (можливо навіть це був найперший) Олександ Володимирович сказав, що екперимент треба зупиняти і завтра вранішнім автобусом він відбуває до Одеси. В ході дискусії він залишався при своїй думці. Як розповідав мені потім Шевчук, на ранок вони з Медвєдєвим прибули за Олександром Володимировичем спеціально дещо раніше ніж потрібно. Оскільки час був Шевчук з Медвєдєвим запропонували поки що заїхати на фабрику «Чайка», щоб поснідати і більш комфортно, не на вокзальній лаві, провести час до автобуса. За цей час вдалося переконати Олександра Володимировича. Боюсь бути не точним, я не був очевидцем цього, але після ранкової дискусії Олександ Володимирович визнав, що він помилявся, що треба лише дещо підкорегувати. Знаючи його характер можу допустити, що для нього це була ніч роздумів. Так спрацював тіньовий штаб, back office експерименту про який я згадував раніше.
На жаль наше спілкування виявилось не надто довгим, а природна скромність Олександра Володимировича і наша щоденна перевантаженість не дозволили дізнатися більше біографічних деталей про цю світлу людину.
Володимир Усіченко