Одеські персоналії в Очакові дев’яностих (Частина 1)
Час невблаганний. Тільки в потоці часу вимальовується істинне значення тих чи інших подій для конкретно взятої людини. Згадуючи той несамовитий вир подій, ідей, дискусій, турбот і відвертих конфліктів майже тридцятирічної давнини, що мали місце при створенні ліцею і в період його діяльності найчастіше чомусь згадуються ті, з ким і з кого все починалося.
Без них багато речей були б просто неможливими. Мабуть настав час згадати про тих представників Одеського університету, хто впродовж тривалого часу активно і професійно передавав знання і хист до науки в стінах невеличкої історичної будівлі в центрі Очакова. Вони виконали колосальну роботу.
Для більшості очаківців вся увага навколо Одеського університету концентрувалась виключно у зв’язку з пільгами для випускників при вступі до університету. Але реально за цими пільгами стояв стрункий алгоритм діяльності комплексу університет-ліцей. Тільки за перші сім років, в 1995-2002 роках одеситами в рамках недержавного компоненту навчального плану було проведено понад 7800 академічних годин. Це становить 280 годин в рік на кожен клас. Для порівняння нагадаємо, що типовий навчальний план коледжу за всі 4 роки навчання включає трохи більше 5000 годин. Масштаби, як бачимо, майже сумірні. Фактично в ліцеї діяли два навчальних плани. Хочеться вірити, що разом з дитячими голосами ті 7800 годин стануть одним з найяскравіших спогадів в історії старих стін старої гімназії.
Саме в цих стінах для ліцеїстів поміж інших майже трьох десятків були закладені два спеціальні курси, які пізніше були трансформовані, допрацьовані і з’явилися в університетському розкладі. Причому один з них виник в рамках Всеураїнської літньої школи ISSEP (Очаків, 1997). В будь якому разі саме очаківські юнаки і дівчата слухали їх першими. Безперечно варто згадати тих, хто виконував цю роботу, до того ж настав час випускникам ліцею дізнатися дещо більше про своїх наставників, яких в Очакові називали просто професорами. Причому всіх – від асистента до дійсно професора і доктора наук.
Це прості і порядні люди лише з однією незвичайною рисою, яку я свого часу називав зайвою хромосомою – одержимістю, надзвичайною відданістю своїй справі життя.
Давайте згадаємо представників ясравої когорти із понад двадцяти науково-педагогічних працівників Одеського університету, що працювали в стінах Очаківського ліцею.
Іван Софронович Шестака
Згідно з офіційними джерелами народився на Кіровогращині, але в одній з розмов зазначив, що Миколаївщина йому не чужа згадавши при цьому Врадіївський район. Після закінчення фізико-математичного факультету Одеського державного університету певний час працював вчителем середньої школи в Донецькій області. Вся подальша діяльність Івана Софроновича пов’язана з рідним університетом, в астрономічній обсерваторії якого він працював до останніх днів життя. Його іменем за рішенням Міжнародного астрономічного союзу ще в 1977 році названо малу планету 5044 Shestaka (1977 QH4) головного поясу астероїдів. Середня відстань від Сонця до неї близько 335 млн. км, орбіта типово еліптична (а = 2,24, е = 0,105, і = 5,84).
Особисто автору даного нарису випала щаслива нагода творчого спілкування з Іваном Софроновичем впродовж п’ятьох останніх років його життя. Він був надзвичайно комунікабельною, доброзичливою людиною, багато уваги приділяв роботі з молоддю, вчителями, охоче пропагував астрономічні знання. Виступав з лекціями перед учнями СШ №4, восени 1992 року на запрошення завідуючої відділом освіти Козлової Л.А. виступав на районній вчительській конференції в Куцурубському Будинку культури.
Іван Софронович виконав величезну організаційну роботу при заснуванні Очаківського міського ліцею і був чи не головним лобістом його створення. Разом з деканом фізичного факультету Чемересюком Г.Г. на рівні ректорату в 1992 підняв питання поетапного створення Очаківського ліцею. В січні 1993 року в Миколаївському обласному управлінні освіти отримав дозвіл на відкриття з 1 вересня 1993 року перших двох ліцейних класів на базі СШ №4.
Майже чотири роки був консультантом наукового клубу «Лео» Очаківського Дитячо-юнацького центру. Клуб мав статус громадської організації, окрему реєстрацію і за підтримки саме Шестаки регулярно запрошувався на різноманітні заходи в масштабах СРСР. В період становлення клубу неодноразово давав майстер класи під нічним Очаківським небом, добився виділення на клуб значної кількості професійного обладнання. Це викликало необхідність створення в Очакові обсерваторії, місце для якої він вибрав особисто. Організував безкоштовне виготовлення її проекту. Місто миттєво виділило саме ту ділянку, а районний відділ освіти - кошти на будівництво першої черги. Однак на самому початку робіт кошти були відкликані районною владою без будь-яких пояснень.
Вразив такий епізод. Якось після чергового майстер класу по методиці спостережень я проводжав його на ранковий автобусний рейс до Одеси. На шляху до автовокзалу ми повернули з вулиці тоді Енгельса на Володарського і проходили якраз мимо книжкового магазину, коли Іван Софронович поділився своїм відчуттям, що він в Очакові востаннє. Я з ним не погодився. Через декілька тижнів він пішов на лікарняний . А 4 серпня 1994 року стало днем, коли важка хвороба забрала його. До відкриття його ліцею залишався рік. Ця смерть стала також відчутною втратою для вітчизняної астрономічної науки.
Наукова діяльність І.С.Шестаки пов’язана з дослідженнями малих тіл Сонячної системи.
Можна впевнено сказати, що йому вдалося суттєво поглибити класичні теоретичні положення теорії зіткнень астероїдів з Землею та іншими планетами, що базувалися на роботах Епіка та Уіппла. Таким чином українським астрономом Іваном Софроновичем Шестакою майже три десятиліття тому було суттєво вдосконалено теорію зближень малих тіл Сонячної системи з планетами. Зокрема було показано неповноту загальноприйнятих тоді теоретичних положень. Ним були виявлені випадки, коли мале тіло має вісім епізодів зближення (читай зіткнення) з Землею, в той час як класична теорія давала нуль таких зближень. Додаткову інформацію про Івана Софроновича можна знайти в книзі Г.Ф.Крикун «Золоті імена на ниві освіти» яка присв’ячена освітянам Очаківщини.
Володимир Усіченко