Рибалка. Очаківська бувальщина
В ту лютневу ніч дув холодний вітер. Величезні хвилі, наче гарматні постріли, вибухали на пустельному березі. Тисячі дрібних крижинок викидало на пісок розбурхане море. Теплохід «Котовський», яким ми повинні пливти до Одеси, через погану погоду в Очаків не зайшов. Він кинув якір біля острова Березань і сповістив в міський порт: «Термінові вантажі і пасажирів переправляйте катером».
- Ну, що ж, братці,- підійшов до нас капітан порту Дементьєв. - Погода - самі бачите. Якщо не відпало бажання пливти до Одеси, я і мій «Храбрий» до ваших послуг.
- А до дельфінів у гості ми не потрапимо? - пожартував Сетко, мій сусід.
- На «Храбром» до дельфінів? – здивовано звернувся до нього Дементьєв. - Наш катер в такий шторм почуває себе, як риба у воді. То є бажаючі йти до «Котовського»?
За якихось п'ятнадцять хвилин пасажири були на теплоході. Пароплав сердито й владно загудів, загримів якорем, і взяв курс на Одесу. Зійшли до ресторану разом з старпомом Биваловим. Замовивши вечерю, приготувалися слухати розповідь бувалого моряка. Та кожен з нас не встиг навіть запалити люльку, як кулею влетів довгов’язий здоровенний матрос.
- Товариш старпом, - шепнув він Бивалову, - за бортом людина.
Старпом вибачився і в три стрибки вискочив з ресторану. А через дві-три хвилини ми відчули, що теплохід бере зворотній курс.
Вийшли на верхню палубу. Навколо темно, хоч око стрель. Лютувала пурга. Наш «Котовський» то підіймався на гребень хвилі, то кидався вниз. Свинцеві хвилі щохвилини обпалювали нас крижаною водою
- Не заздрю тому, хто в таку негоду купається в морі, - спробував пожартувати Сетко, ховаючись у плащ.
Я змовчав і зібрався повертатись в затишний ресторан, як раптом з лівого борту почулося тихе й протяжне: «До-по-мо-жіть…».
На теплоході цього поклику, здається, ніхто не почув. Буцім-то команда махнула рукою на людину за бортом і займалася своїми звичайними справами. Але це тільки здавалося. Шторм відносив до протилежного борту накази з капітанського мостика, а темна ніч приховувала метушню команди, що готувала шлюпку до спуску.
Промінь прожектора, наче блискавка, розірвав навпіл темну ніч, прудко забігав на хвилях і зупинився на одинокій крижині.
- Он він, як морж, лежить на крижині, - почув я позаду себе голос Сетка.
Людину на крижині побачили всі. Рятувальна шлюпка з шістьма матросами негайно пірнула в ніч, прямуючи до потерпілого.
Довго минали тривожні хвилини. Кожен, хто в ту ніч був на теплоході, питав один одного: «Ну як?», «Що чути?», «Чи повернулась шлюпка?». Тільки через півгодини з шлюпки надійшов сигнал підняти на борт.
Зняту з крижини людину поклали на палубу. Судновий лікар розстібнув новий бушлат потерпілого і приступив до огляду. Але той не подавав ніяких ознак життя.
- Відплавав своє товаришок, - скрутно хитаючи головою, сказав мій супутник. - Його душа, мабуть вже у володіннях Нептуна.
Лікар сердито глянув на Сетка і попросив трохи горілки. У потерпілого ледь затріпотіли вії, заворушилася голова. Повільно відкривши очі, хворий жадібно подивився на порожню склянку.
- Горілки! – скомандував лікар. – Ще горілки…
Через годину потерпілий сидів за чашкою чаю і розповідав про свою пригоду.
Сейнер «Скумбрія» повертався з лову. В морі, недалеко від Березані, рибалок застав шторм. А тут, як на гріх, одержали радіограму. Капітана запрошували до Одеси на зустріч з міністром.
- Я вийшов з кубрика ніким не помічений,- продовжував капітан «Сумбрії», - «Як же мені бути, - роздумував на самоті. Через півгодини з Очакова відпливає пароплав. Спізнюся. А шкода». Раптом сейнер накрила велика хвиля – і я опинився (як не дивно) на великій крижині. Скільки пролежав на ній, не пам’ятаю. Мабуть, не довго, бо інакше вже не опритомнів би. Від холоду навіть печінка тремтіла. Мороз зковав мокру одежу. Коли оговтався від переляку, на мене чатувало інше лихо. Прямо на крижину настирливо шматуючи великі хвилі, насувалося пасажирське судно. «Аж тепер, Петре, настав твій кінець» - подумав я. Та як бачите, мені знову поталанило. На зустріч з міністром тепер не запізнюся…
А.Ізугенєв,
газета «Колективіст Очаківщини»
подг. Сергей Кузнец
Газета «Очаківський тиждень» №111 от 11.09.2021 г.