Він знаходить натхнення в природі рідного краю (Ігор Пічугін)
10 березня 2021 року у Очаківському музеї мариністичного живопису ім. Р.Г. Судковського відкрилася перша персональна виставка нашого талановитого художника-земляка І.В. Пічугіна під назвою «Подорож морем».
Завідувач музею О.В. Сіора познайомила присутніх з основними моментами біографії та характерними рисами творчості митця, а сам І.В. Пічугін розповів, що спонукало його до початку серйозних занять живописом та поділився секретами створення своїх картин. Привітання зі знаковою для художника подією, теплі слова на його адресу та побажання удачі і подальших творчих успіхів пролунали з вуст колеги-художниці І.А. Баранової-Антоненко, секретаря Очаківської міської ради В.В. Кифоренко, викладача Очаківської музичної школи С.О. Робулець, які відзначили глибину і чіткість, особливу «архітектурність» його робіт.
А далі гості музею мали змогу познайомитися з роботами майстра.
Ігор Володимирович Пічугін народився в Очакові 6 лютого 1966 року. Батько був військовослужбовцем, мати 55 років пропрацювала у санстанції. Навчався у Очаківській ЗОШ №2, згодом вступив до вишу та отримав інженерно-будівельну освіту.
Малювати хлопець любив з дитинства. А потяг до творчості передався йому, мабуть, від батька, який хоч і не малював, та мав хист до створення виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Тож коли у місті відкрилася художня школа, Ігор виявив бажання там навчатися. Першим його наставником став В.М. Гончаров, який допоміг опанувати теоретичні знання з основ композиції та малюнку, отримати необхідні практичні навички з техніки живопису. Закінчив він художню школу у 1983 році. І хоч професійним художником не став, та малювання не полишав і тоді, коли працював на виробництві. До речі, вміння працювати з олівцем дуже стало у нагоді, коли довелося робити креслення, навчаючись у виші. Також, Ігор Володимирович пригадує, як влаштувавшись працювати до тресту «Дніпробугводбуд», одразу ж на прохання свого керівника А.А. Левінцова намалював картину з зображенням гідровузла та величезну схему його основних споруд (приблизно 3Х4 м), яка потім прикрашала його кабінет. І потім, де б ще не працював, увесь час щось малював: то якісь плакати, то ще щось інше. Та хотілося зайнятися цим більш серйозно, тож почав потихеньку збирати палітру фарб, полотно, пензлі, мастихіни тощо, адже розхідні матеріали у живописі – річ вельми недешева, самостійно виготовив мольберт (до речі, не лише собі, а й на прохання інших). Але не вистачало якогось «поштовху». Й ним стало народження першої онучки у 2010 році. Саме тоді щось нібито «тьохнуло»: час братися за справу!
Спочатку це були натюрморти. І першу свою роботу з зображенням букету весняних квітів малював акриловими фарбами (зять привіз з Португалії чудовий їх набір та якісні вартісні пензлі, якими й до сьогодні ще користується). Творчість так захопила, що почав приділяти їй все більше уваги. А так співпало, що торгівля велася вже не так жваво, як у 2000-му, коли тільки починав нею займатися, ставши приватним підприємцем. Тож вільного часу на малювання вистачало. І він почав писати картини безпосередньо на робочому місці, прилаштувавши під майстерню одне з порожніх приміщень, які орендував тоді на ринку.
Ігор Володимирович розповідає, що пише, загалом, марини. Та це й не дивно, бо кожен, хто народився біля моря, закохується у нього назавжди. Натхнений творами Айвазовського, Судковського, морськими краєвидами рідного міста, він працює переважно у романтичному стилі. На його картинах зображені рідні серцю місця – очаківські кручі, узбережжя лиману, причали, вишка «Дельта-лоцману» тощо.
Чоловік говорить, що на щастя, наші береги ще не дуже щільно забудовані, тож клаптики незайманої природи ще можна віднайти, Кінбурн, звісно, щодо цього – поза конкуренцією.
Тож, мабуть, тому так і полюбляють приїздити до нас на пленери одеські художники, надихаючись новими враженнями.
«Вечер в Очакове»
Море у Ігоря Пічугіна різне – це й бурунці хвиль, і штиль, пообідня пора й захід сонця... Судна, вітрильники, улюбленці дітей і дорослих – дельфіни...
«Рух хвиль важко передати?» – запитую. – «Ви знаєте, ні. Там достатньо «ухопити» техніку руху. Складніше передати палітру фарб, коли море у стані спокою, бо тоді воно може відігравати безліччю барв», - відповідає Ігор Володимирович.
– Та з часом, коли довго за ним спостерігаєш, вивчаєш його, набуваєш все більше досвіду і навичок».
Хоч на його картинах зображена переважно природа, та є серед них і кілька робіт, створених в інших жанрах. На виставці представлені портрет Р.Г. Судковського, подарований музею його імені до 170-річчя видатного мариніста та портрет брата Ігоря Володимировича, написаний у подарунок до його ювілею (крім них, він написав портрет дружини та ще один - на замовлення).
А ще, на пропозицію В. Шпильового, якого зацікавила історія Свято-Троїцького собору, до виставки «Втрачене місто-2», присвяченої будівлям, що з плином часу зникли з вулиць Очакова, у 2019 році він створив картину з зображенням цієї споруди, яку потім подарував музею ім. О.В. Суворова (у музеї ім. Р.Г. Судковського – її копія). Звісно цьому передувало вивчення фото та документальних матеріалів, стала у нагоді й здобута інженерно-будівельна освіта, адже перш ніж малювати, Ігор Володимирович підготував креслення будівлі, де ретельно проробив кожну деталь.
Свято-Троицкий собор
Слід сказати, що йому взагалі властивий серйозний підхід до створення кожної роботи, якому зазвичай передує вивчення деталей, створення попереднього малюнку тощо.
А останні кілька робіт, зокрема і його «танцюючі чоловічки», виконані взагалі у новаторському стилі. Це прості й чіткі лінії та форми, відсутність «рамок», властивих реалізму, прагнення до свободи вираження свого внутрішнього стану, почуттів. Все це, як говорить художник, надзвичайно захоплює, дає можливість експериментувати, застосовувати багато нових технік і різні інструменти. Він зазначає, що багато сучасних митців теж прагнуть творити в такому стилі, який нагадує дитячі роботи, на перший погляд безхитрісні, а насправді досить цілісні, не «затуманені» якимись умовностями, а тому дуже цікаві. Адже не даремно, як він зауважує, великий Пікассо говорив, що все життя вчився малювати, як дитина. Ігор Володимирович розповідає, що хоч написав уже понад 300 творів, та більшість картин не тримає у себе, а продає. Це дозволяє розуміти, чи потрібні твої роботи людям, як вони їх оцінюють.
Адже таке розуміння затребуваності твоєї творчості завжди надихає, дає поштовх до розвитку, до нових цілей. Картини купують не лише очаківці, а й гості міста, деякі з робіт потрапляють за кордон, зокрема до Німеччини, Хорватії тощо. Переважно це, знову ж таки, морські краєвиди Очакова, які є візитівкою нашого краю. Тому, багато робіт, які експонуються на виставці, взяті туди вже з приватних колекцій.
Звісно, є твори, найбільш дорогі серцю художника, які не продаються. І серед них, в першу чергу, три його натюрморти з квітами (зокрема й копія однієї з робіт представника давньої нідерландської школи живопису А. Босхарта), де застосовувалася спеціальна 7-шарова техніка поетапного нанесення фарби.
Це найбільш трудомісткі праці, на створення яких пішло чимало часу, тому вони й найбільш вартісні.
Деякі інші пишуться, так би мовити, «на одному подиху», досить швидко.
Іноді, як зауважує Ігор Володимирович, як це не парадоксально, та поганий настрій допомагає створити наповнені світлою й позитивною енергією твори (як наприклад одна з його картин, де зображений зимовий пейзаж). Адже творчість взагалі – річ непередбачувана, особливий стан душі митця, яким він прагне поділитися з іншими, передати фарбами те, що відчуває на певний момент, що зачепило якісь струни його душі.
Ця перша його персональна виставка – результат десятирічної праці, підбиття підсумків, необхідне для того, щоб осмислити вже зроблене, і йти далі. Адже кожен рубіж – це завжди початок чогось нового, нового етапу в творчості. Тож, побажаємо Ігорю Володимировичу нових творчих здобутків і задумів та нових шанувальників! А усім, хто ще не відвідав виставку, радимо обов ́язково це зробити, аби насолодитися талантом митця та помилуватися так дорогими серцю кожного очаківця знайомими з дитинства куточками рідної природи.
Л. КОЧМАР.
Фото Т. Лупул
Газета «Чорноморська зірка» від 19 березня 2021 р., №11