Музична символіка українського народу
Слова палкі, мелодія врочиста...
Державний Гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста –
Це клич один з мільйонів голосів…
Н. Поклад
Перша половина березня багата на події свята і знаменні дати: Всесвітній день письменника та День дикої природи - 3 березня, Міжнародний жіночий день – 8 березня, Масниця – цілий тиждень з 8 по 14 березня, день народження Кобзаря - 9 березня і 10 березня -160 роковини з дня смерті Т.Г. Шевченка, українського поета, художника, мислителя, День українського добровольця - 14 березня. А чи знаєте ви, що серед згаданих дат, є ще одна знаменна подія – 10 березня відзначається День Державного Гімну України, святкування якого затвердив Кабінет Міністрів України на засіданні 7 грудня 2016 року.
Очаківська міська бібліотека запросила на патріотичну годину «Музична символіка українського народу» військовослужбовців строкової служби відділу прикордонної служби «Очаків» на чолі із заступником начальника відділу прикордонної служби «Очаків» з персоналу, капітаном Надією Соколовою та військовим фельдшером Катериною Нестеренко.
На патріотичну годину бібліотека запросила військовослужбовців строкової служби відділу прикордонної служби «Очаків»
З привітальним словом до присутніх звернулася завідувачка бібліотеки Ганна Біла, закликавши шанувати державні символи, адже поряд із прапором, гербом, державною мовою, столицею, грошовою одиницею, наявністю власного війська, Конституцією - однією з ознак суверенної держави є її Гімн, що у перекладі з грецької мови означає святкова пісня. Державний Гімн є одним із символів державної символіки та ідентифікує державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях. Це ті слова і музика, які змушують кожного українця підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка кличе до високого і світлого. Для українців – це гімн "Ще не вмерла Україна".
Бібліотекар Валентина Миронюк продовжила розповідь про історію створення українського гімну:
«Перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну – виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить «Слово о полку Ігоревім», пісні закликали воїнів до хоробрості, аби здобути «князю славу». Перед вирішальною битвою на річці Калці 1223 року проти татаро-монгольських військ руські дружини співали «С нами Бог, розумійте язици». Перед битвою при Грюнвальді 1410 р., що відбулася між військами Тевтонського ордену та об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня «Богородзіца Дзєвіца».
У період козацької доби популярною була пісня «Нумо, хлопці, до зброї»: Пізніше поширилися патріотичні пісні «Пісня про Байду», «Ой, на горі, там женці жнуть» та ін.
Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну. Його заміняли різні патріотичні пісні, часто релігійного характеру, що не охоплювали долі всього народу.
Французька революція в лютому 1848 р. зразу розворушила всю Європу й відгукнулася дуже скоро і в Австро-Угорщині. В Галичині прискорився рух українців до відокремлення. 2 травня 1848 р. у Львові було засновано Головну Руську Раду, яка прийняла за національний гімн «Мир вам, браття»:
На Закарпатті в ті ж роки Олександром Духневичем був написаний гімн «Я русин єсмь і буду»: Духневичу належить і вірш «Подкарпатські русини», який став офіційним гімном краю до 1939 р.
Своєрідним гімном виступав і «Заповіт» Т.Шевченка. Претендентом був вірш «Молитва» Олександра Кониського 1862 р., який починався словами «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни». Покладений згодом на музику Миколою Лисенком, цей твір став духовним гімном українців.
Своєрідним гімном виступав і «Заповіт» Т.Шевченка...
Було багато інших «претендентів на гімн». Як національний гімн українці, особливо в Галичині і на еміграції в Канаді та у США, часто співали пісню Василя Щурата на музику Станіслава Людкевича «За тебе, Україно». Роль гімну виконували також пісня Олександра Грицая на музику Людкевича «Для тебе, Україно, живемо», стрілецька пісня «Ой, у лузі червона калина» та пісня на слова Івана Франка і музику Миколи Лисенка «Вічний революціонер».
Значного визнання як один із варіантів національного гімну здобув марш «Не пора...». Слова для нього написав 24-літній Іван Франко, а музику невдовзі створив композитор Денис Січинський.
Однак, їм не випала така велична і трагічна доля, як віршованим строчкам «Ще не вмерла Україна».
На початку 60-х років ХІХ ст. у середовищі патріотичної київської «Старої громади», до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші, виник задум створити високопатріотичний вірш, який надихав би українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум вдалося відомому українському поетові, етнографу, фольклористу, члену Російського географічного товариства, лауреату золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі та Уваровської премії Петербурзької Академії наук - Павлу Чубинському. Важким і тернистим був життєвий і науково-творчий шлях автора вірша «Ще не вмерла Україна».
Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 р. в Борисполі, поблизу Києва. У Петербурзі в 1861 р. здобув юридичну освіту. У свої 23 він вже доктор правничих наук, журналіст, автор публікацій у модному та прогресивному журналі «Основа».
На дворі вже пізня осінь, прохолодно й мрячно. Але у квартирі на вулиці Великій Васильківській 122 в м. Києві гаряче. Там відбувається палка вечірка. Веселі сербські студенти, які навчалися в Київському університеті та завітали на гостини до молодого Павла Чубинського, починають заспівувати патріотичну пісню: "…Серце біє і кревліє за свою свободу…". Зачувши ці слова, молодий Павло за пів-години на папері олівцем пише строчки які в майбутньому стануть гімном України.
Як би там не було, цей вірш дуже швидко – без Інтернету та гаджетів набув такої популярності, що чутки про нього докотилися до російської поліції. Свого часу пісню в Наддніпрянській Україні забороняло російське самодержавство і, як результат, Павлу Чубинському довелося "познайомитися" з краєвидами Архангельської губернії. Він був звинувачений шефом поліції в авторстві: "возмутительных песен и прокламаций", "за вредное влияние на умы простолюдинов". Павло був висланий на проживання під наглядом поліції в Архангельськ саме за авторство славетного вірша і повернувся із заслання через сім років йому в той час було 30-ть років.
Павло Платонович Чубинський - автор символу невмирущої сили українського народу
А як же з’явилася музика? У 1863 р. коли був виданий анонімно вірш П.Чубинського у журналі «Мета», і до того ж - випадково чи навмисно, оскільки автор вже був під наглядом жандармів - «схований» серед трьох віршів Тараса Шевченка. Греко-католицький священик села Млини отець Михайло Вербицький, якому принесли цей часопис, загорівся покласти на музику слова, які вважав шевченковими. Помилитися було легко, бо стиль віршування подібний, адже як поет, Чубинський формувався під впливом поезій Шевченка, навіть був особисто знайомий з Кобзарем під час навчання у Петербурзі. Цікаво, що беручись за «Ще не вмерла Україна», спочатку Михайло написав музику для гітари – твір задумувався як сольний, - а вже згодом адаптував її для хору.
Вперше твір панотця надрукували з нотами у 1865 р., а прозвучав він публічно на Шевченкових роковинах у Народному домі в місті Перемишлі 10 березня 1865 року.
Михайло Вербицький окрилив музикою віщі слова «Ще не вмерла Україна»
Після цього урочисту пісню виконували в Наддніпрянщині й Галичині під час проведення патріотичних заходів. Як і творчість Тараса Шевченка, пісня об’єднувала людей, незалежно від місця народження. На платівку вперше гімн записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського.
Починаючи з середини 60-х років ХІХ ст. пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись від Карпат до Сибіру. Спочатку на західноукраїнських земля, а згодом і на Наддніпрянщині та в місцях компактного проживання українців (Канада, США, Бразилія та ін.).
Новий імпульс гімну, широке його вживання було в роки встановлення влади УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з'являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами.
По суті, пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала функції гімну Української держави. Однак, спеціального закону, що монополізував би його як єдиний державний гімн, не було. Державний статус пісня одержала лише 15 березня 1939 р. як офіційний гімн Карпатської України. Але Карпатська Україна проіснувала недовго, угорський окупаційний режим заборонив гімн.
Пісню нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919 р. денікінцями у вогонь було кинуто 60 примірників "Ще не вмерла Україна", які в 1917 р. випустила видавнича Українська спілка.
Однак, такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Вона була оголошена буржуазно-націоналістичною, заборонялася, жорстоко переслідувалася. За її виконання можна було дорого поплатитися.
Цікавий матеріал про символіку нашої держави знайде читач в історичних фото-ілюстрованих нарисах та книгах
Головною причиною заборони був текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду. Як “біла”, так і “червона” імперії ненавиділи український гімн однаково і розуміли, що він є джерелом ідеологічної небезпеки для них.
Коли постало питання гімну в роки Радянського Союзу, "Ще не вмерла Україна" одразу відкинули. Керівництво вимагало, аби в новому гімні стверджувалося що Україна – держава, що входить до складу СРСР, що вона там "між рівними – рівна, між вільними – вільна" та обов'язково повинна згадуватися комуністична партія, яка веде Україну до "світлого майбутнього". Автором радянського гімну для УРСР став Павло Тичина з віршом "Живи, Україно, прекрасна і сильна", що існував з 1949 по1991 рр.
Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного Гімну 15 січня 1992 року, а 6 березня 2003 року парламент України ухвалив Закон «Про Державний Гімн України» на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Державний Гімн України – це величний твір, це наш Славень у якому живе душа народу, його славна історія. Музику національного гімну, його слова передають з покоління в покоління українці всього світу, він єднає борців за свободу і незалежність рідної землі, під його звучання перемогла Революція Гідності. Нині Гімн України можна почути не лише в українських містах і селах. Він став упізнаваний, своєрідним символом свободи».
Останнім акордом зустрічі в бібліотеці стало виконання всіма присутніми пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля».
З правицею на серці всі учасники в унісон виконали Державний Гімн України
Не вмре Україна допоки співатиме й себе поважатиме!
Ганна Біла,
Завідувачка Очаківської міської бібліотеки