Шторм 1973 р. Очаківська бувальщина
24 грудня 1974 року «Південна правда» писала:
«СЧС-50. Читачі пам’ятають, як у минулому році наша преса повідомляла про героїзм, виявлений на осінньо-зимовій путині екіпажем цього сейнера. Сталося так, що під час шаленого шторму судно втратило управління, замовк головний двигун. А тут найпідступніше для моряка – почалося обледеніння. Але екіпаж мужньо боровся з стихією і вийшов переможцем… а на сьогорічній путині команда СЧС-50 одержала нову, трудову перемогу. Цей колектив першим серед суден Миколаївської рибколгоспспілки виловив 3000 центнерів хамси і завоював першість у соціалістичному змаганні».
З того часу минули роки. Редакція «Чорноморської зірки» попрохала колишнього капітана флоту рибколгоспу «Чорноморець» С.Ф.Корчака, котрий, перебуваючи на сейнері, був учасником боротьби з розбурханою стихією, розповісти про подію.
- Мені давно хотілося написати, - сказав Сергій Федорович, - та якось думав, що нічого виняткового в цьому немає, що таке з кожним може статися у відкритому морі. Але чим більше ми віддаляємося від пережитого, тим воно дорожче і відчутніше нам. До речі, я до подробиць усе занотував у своєму журналі.
Сторінки щоденника капітана.
19.01.1973 р.
24.00. Стоїмо в Камишовій бухті біля причалу №39 Севастопольського порту. На вахті – ст.. помічник капітана СЧС-50 В.П.Попков і помічник механіка Г.І.Руденко.
08.05 – похідна підготовка за маршрутом Севастополь-Поті.
14.00. одержали прогноз погоди: вітер зюйд-ост, 4 бали, море 2-3 бали.
О 16.00 одержали дозвіл на відхід у складі суден СЧС25, 150,6976,1111, 1214. Флагманом групи призначено СЧС-50. Перед відходом голова рибколгоспу В.І.Васильченко зібрав нараду капітанів, поставив перед кожним із них конкретні завдання, зажадав від мене, як капітана флоту рибколгоспу, повної готовності суден до промислу й переходу.
Рада капітанів висловила свої міркування та внесла деякі корективи в мої пропозиції. Поправки таких досвідчених капітанів, як В.Д.Данилов, І.А.Глушко, В.Я.Бурлаченко, В.Ф.Чернов були слушними і я погодився з ними. О 16.35 капітани суден доповіли мені про готовність. Я в свою чергу доповів голові. Валентин Йосипович побажав щасливої путини, і о 17.00 ми покинули Севастопольський порт.
20.01.1973 р.
Зміни погоди незначні. Вітер ост-норд-ост. Умови дещо сурові для цієї пори року, але загалом стерпні. З досвіду повинен сказати, що прогнози часто недосконалі, а головне – короткочасні. О 08.45 ми перебували в центрі району 555, на який кілька годин тому було отримано штормове попередження з силою вітру 9 балів. Зв'язок між нашими суднами здійснювався через кожну годину цілодобово. О 13.50 капітан СЧС-76 В.Д.Данилов одержав повідомлення про те, що передбачається посилення вітру. Капітан зв’язався з флагманом і передав радіограму мені й капітану І.А.Глушко. м негайно прийняли рішення змінити курс. Одержавши мою вказівку, група суден лягла курсом на Анапу. О 16.00 ст. механік СЧС-50 Г.М.Чекін доповів капітану І.А.Глушко і мені про вихід із ладу головного двигуна і про неможливість відремонтувати його своїми силами.
Капітан судна І.А.Глушко зробив у судновому журналі відповідний запис і повідомив радіограмою про те, що сталося, штаб путини в Керчі. Два судна, що йшли поруч, при дев’ятибальному вітрі взяли флагман на буксир. Їх екіпажі виявили справжню мужність і кмітливість. Запевняю читача, що не кожен зміг би виконати подібну операцію. Тепер у відкритому морі йшли міцно зв’язані один з одним три сейнери до Керченської затоки, - останні чотири судна попрямували до Анапи. Шторм наростав. Реальної допомоги вони нам не могли надати, та й навряд чи вона була нам потрібна. До суден наближався буксир «Вайгач».
О 20.16. обірвався трос між суднами СЧС-159 і СЧС-50, і сейнерам довелось перешикуватися. І це при наростаючий силі вітру і при 14-градусному морозі.
21.01.1973 р.
24.00. йдемо ділі. Вітер посилюється. Температура -16 градусів. Обледеніння. 04.10. обірвався буксирний трос СЧС-50. Тепер він залишився один. Через погану видимість, обледеніння, шквальний вітер та високу хвилю підійти й подати буксир не змогли. Я наказав по радіо капітанам СЧС-25 та СЧС-150 йти до порту Анапа. Нелегко було екіпажам цих суден боротися із розбурханою стихією. Зморені, вимучені, обморожені вони прибули в район Керченської затоки. Там вони ще цілу добу кололи та збивали лід з корпусу та надбудов суден.
Становище СЧС-50 було дуже поганим, хоч воно й не досягло критичного рівня. Найбільша небезпека в подібних умовах-обледеніння. Намерзлий лід приводить судно до втрати остійності і воно може перекинутись. Прогноз погоди на ранок не приніс заспокоєння. Метеорологічні зведення передбачали посилення вітру до 11-12 балів, нульову видимість і температуру повітря -17-20 градусів. Насувалася реальна небезпека обледеніння.
Капітан І.А.Глушко, зібравши весь особовий склад у маленькій каюті, сказав: «Я вимагаю від кожного члена екіпажу боротися за живучість судна. Житиме судно – житиме і ми».
Некероване судно кидало на хвилях, мов тріску. Виростали брили льоду на палубі, вантах, на носовій та кормовій щоглах, на бортах… Працюючи невтомно, особовий склад колов і оббивав намерзлий лід на верхніх та нижніх поверхнях. Капітан намагався утримувати сейнер проти хвилі.
Не покидаючи радіорубку, безперебійно працював радист А.Д.Ковтунов. саме завдяки бездоганному зв’язку на допомогу нам були надіслані 9 суден. Дрейфуючи на волнах, СЧС-50 почав укриватися льодом. Лівий борт судна приймав на себе удари хвиль. Вони виростали з туману і навалювалися на рубку, розтікаючись по палубі. Рубка і палуба хутко обростали льодом. Команда перебувала на палубі в запобіжних поясах. Пригодилося все: дерев’яні молотки, ломи, лопати, шкребки, сіль… Не дали обледеніти судну, врятували судно, врятували своє життя!
Не гадав наш помічник механіка Г.П.Руденко, що йому доведеться зустрічати свій день народження в таких надзвичайних обставинах та ще й з молотком у руках. В цей день він був бадьорий як ніколи, сипав жартами та підтримував оптимістичний настрій усіх нас. Товариші подарували йому на пам'ять малюнок «СЧС-50 серед криги».
Першим прибув до нас об 13.20 рудовоз «Запоріжжя». Перша спроба рудовоза підійти до нас була невдалою: затріщала, завищала від ударів сталева обшивка, ум’ялася носова частина сейнера. Друга спроба рудовоза «Запоріжжя» стикуватися з нами також не принесла успіху: затріщав фальшборт, на щоглах повисли дроти обірваних антен… Спроба подати буксирний трос за допомогою метального приладу була неможлива через погану видимість та хвилі.
Та ми продовжували боротись… Ми знали, що ми не самі, що нам поспішали на допомогу рятувальні судна. Наша радіостанція не працювала через обрив антен. Я з болем дивився на схудлого суднового радиста А.Д.Ковтунова, з ним я за 50 годин викурив 8 пачок сигарет і випив не відомо скільки води. Ми не з’їли жодного шматка хліба, хоч харчу на нашому судні було на цілих 20 днів.
22.01.1973 р.
06.40. Температура 6 градусів. Видимість 1000 м. Судно «Севастополь», захистивши борт пневмокранцями та гірляндами автопокришок, вдало підійшов до борту СЧС-50. Особовий склад сейнера по вертикальному трапу зійшов на «Севастополь».
На борту океанського корабля небезпеки вже не було. Вперше за цей час був чай і гаряча їжа. На все тепер можливо поглянути збоку, але розмова про пережите не приходила. Оцінювати свої вчинки було ні до чого. Настали звичайні будні. Керченська корабельна верф за 35 днів відремонтувала наш сейнер і знову в море…
Подг. Сергей Кузнец
Газета «Очаівський тиждень» №114 от 28.12.2021 г.